Ситуація цієї війни терміново вимагає, щоб дітей та жінок було в країні якнайменше, щоб наші хлопці могли вільно боронити наши землі без постійних поглядів у сторону хати, де плаче його мала дитина. Та і те, що зараз відбувається, бачити та чути дітям не варто. Вони вже і так будуть мати в несвідомих спогадах ці тривожні дні та жахливі вибухи.
Війна робить дітей тихими!
Отже, на що варто звернути увагу, щоб мінімалізувати втрати від травми прив’язаності під час евакуації:
- На власні реакцїї. Сховати дітей в цей час — це власне військове завдання кожної мами, вона веде боротьбу за добробут своєї дитини. Тому мужньо приймайте рішення їхати та витримати всі лиха такої евакуацїї.
- Не піддаватись іллюзії, що скоро буде кінець, для дитини треба ліки, догляд, тепло, постійний доступ до води та їжі, туалету, памперсів. Як відомо, вже є 5 дітей, які народились у бомбосховишах.
Це неймовірне додаткове навантаження. - Діти не розуміють, що відбувається, та дуже лякаються, це природня ситуація. Не хвилюйтесь: страх — це захисна реакція нашого лімбічного мозку та є основа виживання; страх у таких ситуаціях може й організувати дитину. Але ні в якому разі додатково не лякайте, тому що страх мами та страх дитини — це те, що приводить до травми. Страх малюка Ви зможете сконтейнерувати, а він ваш — ні. Лякається дитина — спокійно, саме спокійно її вгамовуйте.
- Не влаштовуйте істерик перед дитиною! Мама теж жива і плаче, проробляючи емоціями жахливу ситуацію. Порада: плачте багато та довго, але коли дитина спить, вона не повинна цього бачити та пам’ятати. Для дитини немає нічого більш страшного, ніж сльози мами, — це для неї справжнє випробовування. Це жахіття та розгубленість, які формують страх смерті.
- Коли дитина питає: «Де мій тато?». Кажіть правду: «Твій тато боронить наш дім, щоб ми могли вільно там жити». Бо дійсно зараз кожен тато, що залишив свого малюка, — це герой. Вчора я стала свідком, як мужньо один тато відправляв свою дружину з місячним малюком за межі країни, жінка, яка народила менше місяця, — водій; уявіть мужність цього народу!
- Коли діти питають, чому тато не з ними! Саме зараз вся нація прийняла роль воїна. І мама теж стала воїном. А кожен воїн має бути хоробрим і дитина теж підсвідомо приймає цю позицію. Граючи, малюючи та проговорюючи страшні події, ідентифікуйтесь з татом: він захищає дім, а ми захищаємо своє життя для нього. Це найкращий зв’язок!
- Намагайтесь контактувати за графіком при можливості! Наразі якщо немає можливості фізичного контакту по відеозв’язку, пригадуйте з дитиною якісь смішні або цікаві спільні події, що у вас були, — це також буде зв’язок. Малюнки та листи підтримки теж так працюють.
- Створюйте питання звернення про адаптацію на новому місці. Якщо дитина щось цікаве побачила, спробувала чи почула, запитайте: «А як ти розповіси татові або іншим родичам (які значущі для дитини, але їх немає поруч)?». Так дитина ніби контактує з близькою людиною, й емоційна депривація буде менш складною.
- Не поспішайте з адаптацією, це складний процес, та вимагає часу. Щоб він пройшов вдало, пригальмуйтесь, не поспішайте, зменшіть темп власних дій та реакцій, це дасть дитині сигнал, що немає загрози і можна набути спокою.
- У кожного з нас життя після 24.02.2022 змінилось назавжди і те, що переживає зараз ваша дитина, це стане історією її мужності завтра. Робіть фото та показуйте дитині, яка вона мужня, що витримала це, як мама й тато, бабуся та дідусь, як солдати, що збили страшний літак, як весь Український народ, який веде боротьбу проти зла! Ми сьогодні пишемо нову історію кожної сім’ї.
- Вигадуйте казки про мужність та перемогу, запишіть їх з дитиною, зробіть цілий артбук, щоб дитина вільно відредагувала всі емоції, більшість з яких вона не розуміє, пояснюйте, якщо пояснити неможливо, просто утримуйте ці емоції!
Все буде добре! Україна витримає, ми серце Європи, а Бог не любить, коли руйнують Серце, яке він створив, бережемо своє Серце та маленьке Серденько свої дитини.
@Вікторія Назаревич #Українабезвійни #Хочу_Мир